Чи насправді ЄС вимагає від України дозволити одностатеві шлюби
05.03.2026
Share:
Чи насправді ЄС вимагає від України дозволити одностатеві шлюби та що насправді мається на увазі під бенчмарками у розділі 23 "Правосуддя та основні права"?
Чи насправді ЄС вимагає від України дозволити одностатеві шлюби та що насправді мається на увазі під бенчмарками у розділі 23 “Правосуддя та основні права”?
Як прихильники, так і противники можливості одностатевих шлюбів в Україні посилаються на підпункт IBM 23.14 “Рівність та недискримінація”, за яким від України очікують подального прогресу у “законодавчому узгодженні національного законодавства з acquis ЄС щодо рівності та недискримінації”.
Maymulakhin and Markiv v. Ukraine: в чому суть справи
Підковика цього пункту у тому, що ЄС у ньому прямо посилається на рішення ЄСПЛ від 1 червня 2023 року, а саме
— на справу “Maymulakhin and Markiv v. Ukraine”.
Як можна переконатися з тексту рішення, у висновку щодо цієї справи суд:
- визнав порушення прав одностатевої пари лише на підставі дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації;
- прямо встановив, що неможливість захистити свої права на рівні з різностатевою парою є порушенням статей 8 і 14 Конвенції з прав людини та основоположних свобод (статті про повагу до приватного та сімейного життя та заборону дискримінації за будь-якою ознакою при реалізації прав).
Хоча суд зазначає, що не може вимагати від України по факту дозволу на одностатеві шлюби, ЄС посиланням на цей кейс очікує від України законодавчого прогресу саме у можливості одностатевій парі реалізувати свої права так само, як і різностатева.
На практиці це може означати, крім варіанту зробити шлюб як інститут доступним для всіх:
- інститут цивільного партнерства;
- юридичне підтвердження шлюбного або сімейного союзу за фактом спільного проживання;
- інші варіанти (наприклад, як нещодавно зробила Польща), які дозволяють ЛГБТІК+ мати ті самі майнові та немайнові права, що й різностатевим парам.
Чого ще від нас очікує ЄС?
Інший підпункт, IBM 23.10.1, передбачає виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини. Це як мінімум передбачає застосування в українських національних судах практики, яка встановлює факти дискримінації та сприяє відновленню справедливості, тобто передбачає, що суд у своїй практиці буде діяти подібно до ЄСПЛ, посилаючись на ті самі цінності та acquis ЄС щодо рівності та недискримінації.
Ще три підпункти — IBM 23.14.1, IBM 23.14.2 та IBM 23.14.4 передбачають наступний прогрес у законодавчому узгодженні:
- з acquis ЄС щодо рівності та недискримінації;
- з acquis ЄС щодо злочинів на ґрунті ненависті та мови ненависті;
- з acquis ЄС щодо гендерної рівності та боротьби з гендерно зумовленим насильством.
За всіма трьома Україна має попрацювати над впровадженням антидискримінаційних норм у все законодавство (а не тільки у трудове), що може передбачати:
- цивільні партнерства або іншу форму союзу для одностатевих пар;
- розширене та уточнене законодавство щодо злочинів ненависті та мови ненависті, в тому числі за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності;
- імплементацію в українське законодавство (частково відбулася) Стамбульської конвенції, яка прямо пише про гендерно зумовлене насильство в тому числі щодо трансгендерних та небінарних людей.
На практиці МЗС і ЄС у спільних перемовинах визначать, які саме зміни у законодавство Єврокомісія вважатиме за досягнення прогресу, водночас ми маємо розуміти, що ухвалення Цивільного кодексу у тій редакції, яку наразі пропонують автори, звужує права людини та створює нові передумови для дискримінації, а це точно буде крок назад.
Підковика цього пункту у тому, що ЄС у ньому прямо посилається на рішення ЄСПЛ від 1 червня 2023 року, а саме
— на справу “Maymulakhin and Markiv v. Ukraine”.
Як можна переконатися з тексту рішення, у висновку щодо цієї справи суд:
- визнав порушення прав одностатевої пари лише на підставі дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації;
- прямо встановив, що неможливість захистити свої права на рівні з різностатевою парою є порушенням статей 8 і 14 Конвенції з прав людини та основоположних свобод (статті про повагу до приватного та сімейного життя та заборону дискримінації за будь-якою ознакою при реалізації прав).
Хоча суд зазначає, що не може вимагати від України по факту дозволу на одностатеві шлюби, ЄС посиланням на цей кейс очікує від України законодавчого прогресу саме у можливості одностатевій парі реалізувати свої права так само, як і різностатева.
На практиці це може означати, крім варіанту зробити шлюб як інститут доступним для всіх:
- інститут цивільного партнерства;
- юридичне підтвердження шлюбного або сімейного союзу за фактом спільного проживання;
- інші варіанти (наприклад, як нещодавно зробила Польща), які дозволяють ЛГБТІК+ мати ті самі майнові та немайнові права, що й різностатевим парам.
Чого ще від нас очікує ЄС?
Інший підпункт, IBM 23.10.1, передбачає виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини. Це як мінімум передбачає застосування в українських національних судах практики, яка встановлює факти дискримінації та сприяє відновленню справедливості, тобто передбачає, що суд у своїй практиці буде діяти подібно до ЄСПЛ, посилаючись на ті самі цінності та acquis ЄС щодо рівності та недискримінації.
Ще три підпункти — IBM 23.14.1, IBM 23.14.2 та IBM 23.14.4 передбачають наступний прогрес у законодавчому узгодженні:
- з acquis ЄС щодо рівності та недискримінації;
- з acquis ЄС щодо злочинів на ґрунті ненависті та мови ненависті;
- з acquis ЄС щодо гендерної рівності та боротьби з гендерно зумовленим насильством.
За всіма трьома Україна має попрацювати над впровадженням антидискримінаційних норм у все законодавство (а не тільки у трудове), що може передбачати:
- цивільні партнерства або іншу форму союзу для одностатевих пар;
- розширене та уточнене законодавство щодо злочинів ненависті та мови ненависті, в тому числі за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності;
- імплементацію в українське законодавство (частково відбулася) Стамбульської конвенції, яка прямо пише про гендерно зумовлене насильство в тому числі щодо трансгендерних та небінарних людей.
На практиці МЗС і ЄС у спільних перемовинах визначать, які саме зміни у законодавство Єврокомісія вважатиме за досягнення прогресу, водночас ми маємо розуміти, що ухвалення Цивільного кодексу у тій редакції, яку наразі пропонують автори, звужує права людини та створює нові передумови для дискримінації, а це точно буде крок назад.
News
