Як гностичні церкви стали найтолерантнішими до ЛГБТІК+ людей серед усіх християнських традицій? Від жінок-священиків I століття до сучасних спільнот зі 100% інклюзивністю – унікальна історія релігійної революції, що випередила свій час на два тисячоліття.

Рим, I століття. Жінкам заборонено говорити в синагогах. Їх не пускають до храмів без чоловіків. Вони не можуть навчатися, проповідувати, керувати.

Хелена з Тіру стала першою жінкою в християнській історії, яку офіційно проголосили рівною чоловікові божественною особою.

Її партнер Симон Волхв – релігійний лідер I століття – вчив, що вона втілення божественної Софії, яка прожила життя в усіх можливих формах: як жінка і як чоловік, як свята і як грішниця.

Хронологія духовної революції

50-150 рр. н.е. – Перші гностичні спільноти з жінками-лідерками
155 р. н.е. – Марцелліна керує релігійною спільнотою в Римі
325 р. н.е. – Никейський собор “заморожує” розвиток та обговорення гностичних традицій
1945 р. – Відкриття бібліотеки Наг-Хаммаді
1959 р. – Ecclesia Gnostica починає діяльність у США
2024 р. – Сучасні гностичні церкви демонструють 100% ЛГБТІК+ толерантність

Симон і Хелена: перша квір-теологія в історії

Симон Волхв – самарянський маг I століття, якого вважають одним із засновників гностицизму. Він проголошував себе втіленням найвищої божественної сили, а свою супутницю Хелену – втіленням божественної Софії (Мудрості).

За свідченням дослідників, в їхній теології Хелена була “першою думкою” (Ennoia) Бога, яка “павши в матеріальний світ”, мала бути врятована через гнозис. Ця концепція кардинально відрізнялася від патріархальної моделі релігії: жінка не була підпорядкована чоловікові, а являла собою рівну божественну особу.

Що таке гностицизм: знання проти догми

Чому саме гностики стали такими толерантними? Відповідь криється в самій назві: “гнозис” – це не емпіричне знання, а особливе, духовне, безпосереднє пізнання божественного.

Центральна концепція гностицизму полягає в тому, що “спасіння досягається через гнозис – знання, яке набувається через одкровення”. На відміну від ортодоксального християнства, де віра у догми є ключем до спасіння, гностики шукали прямого, інтуїтивного контакту з божественним.

Це змінювало все: якщо спасіння залежить від внутрішнього знання, а не від дотримання зовнішніх правил, то стать, сексуальна орієнтація чи гендерна ідентичність стають другорядними. Важливо лише те, наскільки глибоко людина здатна пізнати божественну природу в собі.

Жінки-революціонерки античного світу

Поки ортодоксальне християнство забороняло жінкам навіть навчатися, гностичні спільноти висвячували їх у священики та єпископи.

Академічні дослідження показують, що “багато християнських спільнот перших чотирьох століть дозволяли жінкам розширені лідерські ролі, включаючи рукоположення в багатьох випадках”.

Прісцілла та Максимілла – фригійські пророчиці, які подорожували з Монтаном по Малій Азії II століття. Під час богослужінь вони впадали в екстаз і проголошували пророцтва від імені Святого Духа, говорили незрозумілими мовами, мали видіння.

Ортодоксальна церква обурювалася: жінкам заборонено публічно проповідувати! Але монтаністи вважали, що Святий Дух може говорити через будь-кого – незалежно від статі.

Елейн Пейджелс, професорка Прінстону, документує, що у валентініанських спільнотах жінки “діяли як пророчині, вчительки, мандрівні євангелістки, цілительки, священниці, можливо навіть єпископи”.

Гностичні тексти, що руйнують бар’єри

Гностичні писання містять найдавніші в історії християнства тексти про трансцендентність гендеру. Апокрифічні тексти – це релігійні писання, які не були включені до офіційного канону Біблії через пізнє датування або теологічні розбіжності з ортодоксальним вченням.

У містичному тексті “Грім: Досконалий Розум” божественна особа проголошує радикальну гендерну флюїдність:

Дослідник Хел Тауссіг зазначає, що ця божественна особа “активно плутає звичайні гендерні правила. Це не нісенітниця, а ясне усвідомлення багатьох способів, як гендери згинаються, часто на краще”.

Концепція “шлюбної кімнати”: повернення до андрогінності

Євангеліє від Філіпа описує ритуал “шлюбної кімнати” – найвищий сакрамент валентініанської традиції.

“Шлюбна кімната” символізувала духовне одруження з Христом та повернення до первісної андрогінної єдності. Згідно з дослідженнями, цей ритуал “вказує на первісну андрогінну єдність, яка розглядає спасіння як возз’єднання розділеного Адама”.

У валентініанській теології саме розділення статей у Книзі Буття є коренем людської дилеми, а не цікавість до забороненого плоду.

Божественна андрогінність: Бог не має статі

Апокриф Іоанна описує божественну Барбело як “триіменного андрогіна” (“thrice-named androgyne”), що уособлює досконалу єдність протилежностей. Перша еманація Бога називається “Матір-Батько, святий Дух, потрійно чоловічий, потрійно могутній”.

Академічні дослідження показують, що гностики розглядали гендерні категорії як “штучні обмеження духу”, а повернення до андрогінної цілісності – як форму спасіння.

Чому це не прижилося: політика проти любові

Чому така прогресивна традиція була майже знищена? Відповідь криється в політиці IV століття.

Після того як імператор Костянтин легалізував християнство в 313 році, релігія стала інструментом політичної єдності імперії. Никейський собор 325 року мав на меті створити єдину ортодоксію, що служила б державним інтересам.

Дослідниця Кетлін Гріффін зазначає, що Костянтин “використовував християнство як інструмент для політичної єдності, перетворивши його на ‘імперську релігію’ для зміцнення своєї влади”.

Як показують історичні джерела, Никейський собор “заморозив” гностиків: “Гностичні секти не були залучені до нього, і символ віри суперечив доктринам, на яких базувалися більшість з них”.

Результат був передбачуваним: Коли християнство стало офіційною релігією імперії, ортодоксальні лідери взялися за “очищення” віри. Гностичні рукописи збирали і палили — використовуючи ті ж методи, якими римські чиновники колись нищили християнську літературу. Колишні жертви релігійних переслідувань самі стали переслідувачами.

Сучасні квір-дослідження гностицизму

Джонатан Кахана у революційній статті “Gnostically Queer” доводить, що гностичні тексти демонструють спроби підривати гендерні структури за півтора тисячоліття до появи сучасної квір-теорії.

Патрік Ченг у “Radical Love: An Introduction to Queer Theology” стверджує, що християнська теологія за своєю суттю є діяльністю, що “кидає виклик і деконструює всі види бінарних категорій”.

Його концепція “радикальної любові” – це “любов настільки екстремальна, що вона розчиняє наші існуючі кордони”, включаючи бінарності життя/смерті, божественного/людського, чоловічого/жіночого.

Революція толерантності: шокуючі цифри

Статистика демонструє разючий контраст. В Україні за даними 2024 року тільки 12,8% респондентів ставляться позитивно до ЛГБТІК+ людей, 38,2% – негативно, 44,8% – байдуже. Хоча за останні роки ситуація покращується: “понад 70% людей підтримують рівні права для ЛГБТІК+ людей”.

В США 80% ЛГБТІК+ людей вважають католицьку церкву недружньою, а майже половина залишаються релігійними, шукаючи духовні спільноти, що їх приймають.

Сучасні гностичні церкви: 100% інклюзивність

Натомість гностичні церкви демонструють повну протилежність:

Ecclesia Gnostica – найстаріша публічна гностична церква в США офіційно заявляє: “Holy orders are open to all genders and orientations”.

Apostolic Johannite Church проголошує в All Saints Accord: “The right to open participation… irrespective of social status, organizational affiliation, gender, sexual orientation and creed”.

Ecclesia Gnostica Mysteriorum на питання про ординацію геїв відповідає: “What is your position on human beings being ordained? Sexual orientation is irrelevant to us”.

Сучасні лідери традиції

Д-р Стефан Хьоллер, єпископ Ecclesia Gnostica, підкреслює: “Ординація до рангів церкви відкрита як для чоловіків, так і для жінок”.

Отець Джордан Стретфорд з Apostolic Johannite Church активно розвінчує міфи про гностицизм і підтримує інклюзивність.

Єпископ Розамонда Міллер з Ecclesia Gnostica Mysteriorum робить наголос на “досвіді гнозису та балансі божественних чоловічого та жіночого принципів”.

Спадщина, що змінює світ

Тоні Моррісон, нобелівська лауреатка, використала цитати з гностичного “Грім: Досконалий Розум” як епіграфи до романів “Джаз” і “Рай”. Режисер Рідлі Скотт створив п’ятихвилинний фільм для Prada навколо цього тексту.

Академік Ендрю Ламас називає “Грім: Досконалий Розум” “одним із десяти найважливіших документів в історії”.

Висновок: божественне не має кордонів

Від Хелени в стародавньому Тірі до сучасних єпископів у Лос-Анджелесі – гностична традиція залишається місцем, де питання не в тому, хто ти, а в тому, наскільки глибоко ти готовий пізнати божественне у собі.

Можливо, саме тому сучасні гностичні церкви стали такими, якими їх мріяли бачити перші християни – місцями, де любов не має кордонів, а божественне проявляється через різноманітність.