У рамках Прайд Місяця Національний ЛГБТІ-консорціум поспілкувався з Антоном, військовослужбовцем 77-ї окремої аеромобільної бригади.

Раніше Консорціум допомагав Антону збирати кошти на FPV-дрони для його підрозділу. Завдяки зібраним 127 820 гривням вдалося отримати 9 дронів.

Зараз відкрито новий збір — цього разу на пікап для розвідників бригади. Потрібно зібрати 80 000 гривень (ще 80 000 грн бійці вже назбирали самі) на придбання Опель Фронтера. Підтримати збір можна за посиланням на монобанку: https://send.monobank.ua/jar/43pV71irWD або через PayPal: vlad.fomin08@gmail.com.

Антон відверто розповів про свій досвід на фронті, виклики, з якими стикаються військові, та поділився думками щодо підтримки армії суспільством і ставлення до ЛГБТІК+ спільноти в Україні.

Про службу та виклики на передовій

Розкажіть про свій досвід служби. З якими найбільшими викликами ви зіштовхнулися на передовій?

“Після місяця базової підготовки у Великій Британії я вже за три дні опинився під Бахмутом. Це звична практика. Ще два дні злагодження, і ми вирушили до Часового Яру. Дорогою нас ледь не підірвав ворожий FPV-дрон, а на підході до позиції зустріли мінометним вогнем. Одного побратима поранило в машині, іншого — в яру біля позиції. До місця призначення дійшли лише я і провідник. Намагалися евакуювати поранених, але… Не всім пощастило повернутися.

Найскладніше — усвідомлювати, що твій побратим вже ніколи не сидітиме поруч, не спілкуватиметься, не сміятиметься…”

Чи вважаєте ви, що держава достатньо піклується про потреби військових? Що, на вашу думку, потребує змін?

“Щодо побутових речей — забезпечення достатнє, з екіпіруванням ситуація покращилася, але все ще недостатньо. Найбільша проблема — з технікою та спеціальним обладнанням: приладами нічного бачення, дронами, засобами радіоелектронної боротьби тощо.

Хотілося б спростити бюрократичний апарат управління як в армії, так і в державі загалом. Забагато людей просто займаються паперовою роботою, часто навіть не заглиблюючись в суть документів.”

Про підтримку цивільних та моральний стан військових

Як розвідник 77 ОАмБр, чи відчуваєте ви достатню підтримку з боку цивільного населення? Як це впливає на ваш моральний дух та дух побратимів?

“Були моменти, після яких я особисто розділив своє коло спілкування на близьких людей і сторонніх осіб. Коли цивільна особа пише: ‘Привіт, ти там служиш? А можеш позичити грошей?’ — це неприйнятно.”

Що б ви як військовий хотіли донести до цивільних про реалії життя на передовій? Раніше ви казали, що військові відчувають байдужість з боку суспільства, поясніть цю думку.

“Люди, це зовсім не романтика. Це біль, сльози, кров, бруд. Щодня високі навантаження, як фізичні, так і моральні. Тут не сцени з бойовиків, а жорстка реальність, яку ви не уявляєте. І я б не хотів, щоб мої друзі або близькі люди знали про цю реальність. Тому те, що відбувається на війні, залишається на війні.

У Києві я побачив, що війни наче й нема. Хоча військові повсюди, їх просто тактично не помічають. Бо це нагадування про те, від чого люди намагаються дистанціюватися.

Про службу в армії: не рекомендую, але це необхідно. На жаль, більшості хлопців доведеться через це пройти. Тому гартуйте своє тіло фізичними навантаженнями.

А тим, для кого війни не існує: краще прийняти реальність зараз. Бо коли це прийде до вас і вже ви проситимете допомоги, вам повернеться все те саме, що ви робили або НЕ робили. Але тоді вже буде в десятки разів важче. Молюся, щоб це оминуло вас стороною, але знаю, що це неминуче. Поки ми на позиціях захищаємо вас від зовнішнього ворога, будь ласка, захистіть всіх і себе насамперед від ворога внутрішнього.”

Про ЛГБТІК+ спільноту та рівні права

Як союзник ЛГБТІК+ спільноти, розкажіть про своє ставлення до питання рівних прав для ЛГБТІК+, зокрема в армії.

“В армії ми вже рівні (якщо ти не офіцер на високій керівній посаді). А загалом — я за рівність прав і можливостей. Колектив, де є представники ЛГБТІК-спільноти, абсолютно нормально ставиться до них. Можливо, питання в стереотипах серед людей? Може, просто треба показати, що ми всі однакові, з плоті й крові? Що дотримуємося однакових ідей, просто є відмінності у виборі партнера?”

Розкажіть, що ви та ваші побратими думаєте про нещодавній Марш Рівності в Києві, зокрема й про позицію опонентів. Як, на вашу думку, можна покращити діалог між прихильниками та противниками ЛГБТІК+ в армії?

“Спочатку всі висловились щодо прайду і маршу рівності. Ну, тут всі стереотипні ідейні гетеро. Але потім всі мої знайомі прийшли до розуміння — щось пішло не так.

Всі знають, що серед нас багато представників ЛГБТІК-спільноти, вони так само воюють, так само виконують свою роботу й обов’язки. ‘Поки вони не порушують особистого простору і не нав’язують свою ідеологію, все нормально’, — пряма мова мого побратима. Втім, той факт, що як зі сторони Маршу Рівності, так і зі сторони опонентів були військові, призвів до певного ‘розколу’ у війську після Маршу.”

Як би ви описали взаємодію між ЛГБТІК+ та гетеро-військовими? Чи виникають непорозуміння на ґрунті орієнтації, і як їх вдається подолати?

“Звісно, виникають. Подолати просто — комунікація, роз’яснювальні розмови та невтручання в особистий простір. А на бойових вже байдуже, якої ти орієнтації, коли спиш в окопі під одним спальником. Головне — впевненість, що побратим тебе прикриє, а у випадку чого підлікує і дотягне до евакуації.”

Чи вважаєте ви, що військові можуть бути мішенню інформаційно-психологічних операцій, спрямованих на розпалювання ненависті до ЛГБТІК+? Як цьому протидіяти?

“Звісно, навіть обов’язково стануть, як і будь-що, що може внести розкол у наші думки й спільну справу. Це як ситуація з польськими фермерами та зерном — їх була невелика група, але ми не могли дати відсіч [Антон та побратими були свідками блокування польсько-українського кордону, коли поверталися з навчань]. Хоча дуже кортіло. Але це призвело б до міжнародного скандалу.

Протидія — визначити психологічно важкі моменти цього питання та опрацювати їх. Комунікація і донесення інформації насамперед. Але як це правильніше зробити — питання не до мене, а скоріше до психологів, бо я не можу це пояснити більш точно.”

Про волонтерську допомогу та потреби армії

Яку роль відіграла волонтерська допомога, зокрема збір коштів на дрони, для вас особисто та 77 ОАмБр? Чи достатньо цієї підтримки для ефективної роботи розвідки?

“Цінність допомоги неймовірна. Чи достатня? І так, і ні водночас. Бо люди могли віддавати останні гроші, як цього може бути недостатньо?

І як завжди є одне велике ‘але’…

Прорахуймо один вихід групи ударних дронів. Є дві змінні: ‘х’ — стала (генератор, щогла, антени, пульти, портативні зарядні станції). Все це коштує близько 500 тисяч гривень. І є ‘у’ — постійно змінна (дрони FPV, Mavic, Autel), боєприпаси, пальне. За одну добу активних бойових дій зазвичай задіяно від 30 до 100 FPV-дронів. По 20 тисяч кожний. Порахували? А ще Mavic, денний, який коштує 100 тисяч і нічний — близько 200 тисяч, пальне до 2 тисяч гривень. Але повернемось до дронів: мінімум 30 FPV — 600 000 гривень! І Mavic, мінімум 2 денних і 1 нічний. А, забув, акумулятори до них. Це по 10 тисяч за кожну, акумуляторів має бути не менше 16 штук. І того 1 160 000 гривень тільки на дрони й акумулятори. Як вам така цифра?

До того ж на складах досі нема державних дронів. І Mavic майже закінчилися.

І знаєте, на тлі всього цього я безмежно вдячний за кожний донат, бо саме ці дрони, на які ми збирали, можуть зупинити ворожу техніку, а отже, і зірвати наступ противника.”

Розкажіть про свої плани на майбутнє.

“Хочу повернутися і місяць нічого не робити. Просто відпочивати. Спати й проводити час з рідними.

А потім буду втілювати мрію про мережу кав’ярень. Я обіцяв своїй дівчині, що побудую таку, що витісню “монополістів” з кавової індустрії Києва [ жартує 😉 ].

А щодо ЛГБТІК-спільноти — думаю, все прийде до норми, просто це займе деякий час.”