Україна посіла 41 місце із 49 країн у Rainbow Map 2026 від ILGA-Europe — одному з найавторитетніших європейських рейтингів у сфері прав ЛГБТІК+ людей.  Загальний бал України склав лише 18,76%. Чому так сталося та як держава могла б покращити свої рейтинги, розбираємо далі.

Що таке Rainbow Map

Rainbow Map — це щорічний моніторинг законодавства та державної політики щодо ЛГБТІК+ людей у Європі, який ILGA-Europe проводить із 2009 року. Мапа оцінює конкретні юридичні механізми: чи захищає держава людей від дискримінації, чи визнає сімейні союзи одностатевих пар, чи карає злочини ненависті, чи гарантує права трансгендерних та інтерсекс-людей.

Оцінювання відбувається у семи категоріях:

• рівність та недискримінація;
• сімейні права;
• злочини ненависті та мова ненависті;
• юридичне визнання гендеру;
• тілесна автономія;
• громадянський простір;
• право на притулок.

Rainbow Map 2026: які рейтинги у країн ЄС і кого обігнала Україна 

Україна обігнала у рейтингу Rainbow Map 2026 такі країни, як Білорусь, росія та Грузія, але відстала від доволі консервативних Угорщини та Польщі.

Для порівняння:

• середній показник по Європі — 42,73%;
• середній показник країн ЄС — 52,10%;
• Польща — 21,50%;
• Угорщина — 22,70%;
• Грузія — 11,88%;
• Білорусь — 7,01%;
• росія — 2,00%.

Ці цифри показують, у якому правовому та ціннісному напрямку рухаються різні країни. Україна вже давно не перебуває в одному політичному просторі з росією чи Білоруссю, де права ЛГБТІК+ людей фактично демонтуються на державному рівні. Однак порівняння з країнами ЄС та навіть частиною консервативних держав Європи демонструє: українське законодавство все ще залишається значно нижче європейських стандартів.

Показово, що навіть Польща та Угорщина — країни, які регулярно критикують за консервативну політику щодо ЛГБТІК+ людей, — мають вищі показники за Україну. Це означає, що попри політичні конфлікти навколо “традиційних цінностей”, у цих державах усе ж існує більше законодавчих гарантій та механізмів захисту прав.

Rainbow Map 2026: де Україна досягла прогресу та чому “загрузла”

За останні десять років Україна мала лише кілька помітних позитивних змін. Найбільший прогрес відбувся у 2015 році, коли до трудового законодавства внесли заборону дискримінації за сексуальною орієнтацією та гендерною ідентичністю.

Частково покращилися також умови для проведення мирних зібрань і процедури трансгендерного переходу (тепер від трансгендерних людей не вимагають обовʼязкових хірургічних втручань, хоча все ще вимагається дійти так званих “незворотніх змін”), а також спростили юридичну зміну гендерного маркеру.

Після цього системний прогрес фактично зупинився. За останні три роки Україна майже не змінила свій результат.

Найбільше балів Україна втрачає у категорії Family.

Станом на 2026 рік в Україні відсутні:

• цивільні партнерства;
• будь-яка форма юридичного визнання одностатевих пар;
• рівний доступ до сімейних прав;
• право на спільне всиновлення;
• автоматичне спадкування для партнерів;
• юридичні механізми захисту фактичних одностатевих сімей.

Також критично низькими залишаються показники у категорії Hate Crime & Hate Speech. Українське законодавство досі не забезпечує повноцінного захисту від злочинів ненависті та мови ненависті за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

У категорії Legal Gender Recognition Україна має лише часткові бали. Процедури юридичного визнання гендеру залишаються складними, а гарантії для трансгендерних людей — нестабільними.

Окремою проблемою залишається майже повна відсутність захисту інтерсекс-людей у категорії Bodily Integrity.

Усі ці критерії прямо пов’язані з євроінтеграційними зобов’язаннями України.

Що ЄС вимагає від України та як цьому протирічить проєкт №15150

У межах переговорів про вступ до ЄС Україна має гармонізувати законодавство з acquis ЄС у сфері рівності та недискримінації.

Benchmark IBM 23.14 прямо передбачає подальший прогрес у цій сфері та посилається на рішення ЄСПЛ у справі Maymulakhin and Markiv v. Ukraine.

У цьому рішенні Європейський суд з прав людини встановив: неможливість для одностатевих пар реалізувати свої права на рівні з різностатевими є дискримінацією.

На цьому тлі особливе занепокоєння правозахисної спільноти викликає новий проєкт Цивільного кодексу України №15150.

Проблема полягає не лише в тому, що документ не покращує показники України в Rainbow Map. Частина його положень потенційно суперечить самим критеріям, за якими оцінюють країни Європи.

Зокрема, проєкт:

• визначає “фактичний сімейний союз” виключно як союз чоловіка та жінки, що суперечить критеріям Family Recognition;
• унеможливлює навіть непряме юридичне визнання одностатевих партнерств;
• містить норму про недійсність шлюбу, укладеного з людиною, яка змінила стать, що створює ризики погіршення показників у категорії Legal Gender Recognition;
• вводить розмите поняття “доброзвичайності”, яке може створити додаткові ризики дискримінації та проблеми у сфері Equality and Non-Discrimination.

Таким чином, замість поступового наближення до стандартів ЄС Україна ризикує закріпити у фундаментальному цивільному законодавстві підходи, які суперечать загальному напрямку європейської правової практики.

І саме тому 18,76% у Rainbow Map сьогодні — це сигнал про те, що питання прав людини та рівності в Україні досі залишаються невирішеними на системному рівні.