Шлях України до членства в Європейському Союзі передбачає не лише економічні реформи та зміни в роботі державних інституцій. Україна також має усунути прогалини у захисті прав людини, зокрема забезпечити правове визнання одностатевих пар.

Цю вимогу з 2026 року прямо закріплено в переговорних критеріях ЄС для України. Згідно з проміжною умовою 23.14, Україна має досягти прогресу у сфері рівності та недискримінації, зокрема виконати рішення Європейського суду з прав людини 2023 року, яким відсутність правового визнання та захисту одностатевих стосунків в Україні було визнано дискримінацією. А для цього необхідно змінити законодавство, визнавши стосунки одностатевих пар юридично значимими.

Але яких саме змін ЄС вимагає від України та як це може вплинути на переговори про вступ? Щоб відповісти на ці запитання, потрібно розглянути як рішення ЄСПЛ, так і поточну реформу цивільного законодавства України.

Чого вимагають від України переговорні критерії ЄС?

Європейський Союз визначив свої вимоги в переговорних критеріях для розділу 23 «Судова влада та основоположні права». Цей розділ належить до кластера 1 «Основи процесу вступу до ЄС», який охоплює верховенство права, демократичні інституції та захист основоположних прав.

Відповідні критерії були представлені європейською стороною Україні в грудні 2025 року та офіційно затверджені в червні 2026 року в межах переговорів про вступ до ЄС як обов’язкові до виконання.

Серед них — проміжний критерій 23.14, присвячений рівності та недискримінації. Він передбачає, що Україна має забезпечити:

Формулювання проміжного критерію 23.14 міститься в англомовному документі з переговорними критеріями ЄС для України.

Чому Європейський суд ухвалив рішення проти України?

Згадане в документі «рішення Європейського суду з прав людини від 1 червня 2023 року» — це рішення у справі «Маймулахін і Марків проти України». У цій справі Суд встановив, що Україна дискримінує одностатеву пару, не передбачивши жодного правового механізму для визнання та захисту їхніх стосунків.

Справа «Маймулахін і Марків проти України» виникла через проблему, з якою стикається багато одностатевих пар в Україні: попри спільне проживання та сталі партнерські стосунки, вони не мають можливості юридично оформити своє партнерство. Взаємини в таких парах, попри їхній сімейний характер, не створюють жодних правових наслідків для самої пари, на відміну від різностатевих пар, для яких юридичні наслідки мають місце навіть тоді, коли офіційний шлюб не укладений.

Заявники, Андрій Маймулахін та Андрій Марків, оскаржили відсутність такого визнання в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ).

• 1 червня 2023 року Суд ухвалив рішення на їхню користь, встановивши, що Україна порушила статтю 14 Європейської конвенції з прав людини, яка забороняє дискримінацію, у поєднанні зі статтею 8, яка захищає право на повагу до приватного і сімейного життя.
• Суд підтвердив, що «сексуальна орієнтація є поняттям, яке охоплюється статтею 14» Конвенції, а в разі різного ставлення до людей за цією ознакою «межі розсуду держави є вузькими» (§ 62).
• Суд наголосив, що «одностатеві пари так само здатні, як і різностатеві пари, вступати у стабільні та віддані стосунки» (§ 63) і мають порівнянні потреби у взаємній підтримці, правовому визнанні та захисті. Він також підкреслив обов’язок держави забезпечити «належне визнання та захист їхніх стосунків» (§ 65).
• Розглядаючи аргументи щодо традиційних сімейних цінностей, Суд зазначив, що «визнання одностатевих пар жодним чином не перешкоджає різностатевим парам укладати шлюб» (§ 75). Суд також відкинув твердження, що захист традиційної сім’ї сам собою може виправдовувати відмову у правовому визнанні одностатевих пар (§ 76).

Хоча рішення не зобов’язує Україну запроваджувати одностатеві шлюби, воно встановлює обов’язок створити правову базу для визнання та захисту одностатевих стосунків.

• Суд дійшов висновку, що відсутність такого визнання «становить дискримінацію щодо заявників за ознакою їхньої сексуальної орієнтації» (§ 80).
• Остаточний висновок Суду був однозначним: «Отже, було порушено статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8» (§ 81).

Повний текст рішення англійською мовою доступний у базі даних ЄСПЛ HUDOC.

Переклад Мінюсту.

Прямо пославшись на це рішення, ЄС включив його виконання до критеріїв оцінювання прогресу України на шляху до членства.

За його словами, суд справедливості ЄС в рішенні у справі “Якуб Купряк-Троян і Матеуш Троян проти воєводи Мазовецького” від 25 листопада 2025 року постановив, що громадяни ЄС однієї статі, які уклали між собою шлюб у певній державі ЄС, повинні визнаватися як сім’я та мати відповіді права у всіх країнах Союзу, навіть у тих, де ще немає національного законодавства про шлюб або про цивільне партнерство для одностатевих пар.

Чому ЄС включив рішення ЄСПЛ до своїх вимог?

Європейський суд з прав людини не є інституцією Європейського Союзу. Він діє в межах Ради Європи — міжнародної організації, Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, яку Україна ратифікувала у 1997 році. Тому рішення ЄСПЛ є обов’язковими для України незалежно від її прагнення вступити до ЄС.

Відповідно до статті 46 Європейської конвенції з прав людини, «держави зобов’язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами». Нагляд за виконанням рішень здійснює Комітет міністрів Ради Європи. Українське законодавство також визнає практику Суду джерелом права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

• Документ англійською.
• Документ українською.

Процес вступу до ЄС додає до цього вже наявного зобов’язання ще один вимір. Прямо включивши рішення у справі «Маймулахін і Марків проти України» до переговорного критерію щодо рівності та недискримінації, ЄС зробив його виконання також предметом моніторингу в межах переговорів про вступ.

Отже, прогрес України в цьому питанні тепер оцінюється за двома окремими механізмами: через нагляд Ради Європи за виконанням рішення ЄСПЛ та через оцінювання Європейським Союзом реформ у межах розділу 23 переговорів про вступ.

Реформа Цивільного кодексу під пильною увагою європейських інституцій

Проєкт нового Цивільного кодексу України — законопроєкт №15150 — виніс питання правового визнання одностатевих партнерств у ширшу дискусію про реформування українського законодавства. Йдеться не лише про те, які відносини регулюватиме новий Кодекс, а й про те, чи усуне він прогалину в правовому захисті, на яку вказав Європейський суд з прав людини.

Європейський парламент прямо пов’язав ці питання у своїй резолюції щодо України від 8 липня 2026 року.

У параграфі 66 Європарламент привітав зусилля України з модернізації цивільного законодавства, водночас наголосивши, що такі реформи мають відповідати стандартам ЄС щодо рівності та недискримінації, зокрема щодо захисту прав ЛГБТІК+ людей.

У тому самому параграфі Європарламент привітав нещодавнє рішення Верховного Суду України, яким одностатеву пару було визнано такою, що перебуває у фактичних шлюбних відносинах. Хоча це важливий крок у судовій практиці, визнання в окремій справі не створює загального правового механізму, за допомогою якого інші одностатеві пари могли б захистити свої стосунки.

Резолюція Європейського парламенту сама собою не є обов’язковим переговорним критерієм. Проте згадка в ній про реформу цивільного законодавства чітко показує, що захист прав ЛГБТІК+ людей має значення для оцінювання українських законодавчих змін європейськими інституціями.

Тож головне питання щодо законопроєкту №15150 полягає в тому, чи допоможе докорінна реформа цивільного законодавства України виконати вже наявні зобов’язання нашої держави за рішенням ЄСПЛ, чи збереже правову прогалину, яка свого часу стала причиною звернення до Суду, та законсервує таким чином інституційну нерівність всупереч політиці Євросоюзу.

Що станеться, якщо Україна не виконає цю вимогу?

Переговорні критерії вступу до ЄС — це не просто рекомендації. За ними визначають, чи досягла країна-кандидат достатнього прогресу, щоб перейти до наступних етапів переговорів.

Розділ 23 «Судова влада та основоположні права» належить до кластера 1 «Основи процесу вступу до ЄС», який відкривають першим, а закривають останнім у процесі вступу. Прогрес у цьому кластері впливає на загальні темпи переговорів, тому невирішені питання захисту основоположних прав мають особливе значення.

Для України це означає, що невиконання рішення у справі «Маймулахін і Марків проти України» стане перешкодою для визнання обов’язкового критерію 23.14 виконаним. А без достатнього прогресу у виконанні кожного з наявних критеріїв Україна не зможе просуватися до наступних етапів переговорів за розділом 23 переговорної рамки, який стосується прав людини.

Невиконання цієї вимоги фактично заблокує просування України в переговорах про вступ до ЄС оскільки розділ 23 належить до основоположного кластеру «Основи процесу вступу до ЄС», який відіграє центральну роль у визначенні темпів переговорів.

Він підкреслює, що ЄС — це не громадянське суспільство, від настирливості якого можна відмахуватися, адже Україна життєво залежна від європейської допомоги, і має тримати марку надійних партнерів: