Вася: !!! (сміється). Так, у мене знають рідні, близькі друзі. Не близькі, напевно, також. Коли стільки років займаєшся активізмом, важко приховати власний інтерес.

Толя: У мене знають тільки найближчі, хоча я не можу сказати, що щось від когось приховую. Ми з Лисом (Василем – ред.) часто буваємо у моїх рідних. Найболісніше цю звістку сприйняв мій батько. Два роки ми взагалі не спілкувались, і лише після того, як я переїхав до Васі у Миколаїв, він трохи заспокоївся і ми почали спілкуватися знову. Ось наприклад у Васі ситуація інша, його батьки знають, і цілком лояльні до цього. Він може говорити про свою роботу з мамою або батьком, для них це цілком норм. А у мене – всі все розуміють і знають, але цю тему не піднімають.

Вася: Додам ще від себе. Я говорю про свою орієнтацію лише у тому випадку, коли я відчуваю, що це безпечно. Іноді я можу навіть збрехати про неї, якщо відчуваю, що це може зашкодити мені, або моїм близьким.

Толя: Загалом, у мене десь та ж сама ситуація.

Вася: Підступне питання (сміється). Толерантність… Коли під час робочого відрядження мене занесло у Берлін, я зрозумів, що саме мені хочеться відчувати в Україні. Позитивну байдужість. Людям все одно хто ти, як ти виглядаєш. Якщо все що ти робиш відбувається в рамках етичних норм – усім пофіг. Типу: «він гей?». «Все одно».

Толя: З одного боку, я бачу по Прайдам. Навіть в жорстких умовах COVID-19 люди виходять нас підтримати. Особливо це видно по «КиївПрайду», який відбувається майже щороку, і щороку збирає все більше людей. З іншого боку, я пам’ятаю безліч нападів на активістів, офіси організацій, зокрема на офіс організації, де працює Вася. Праворадикальні угрупування діяли вельми жорстоко, і щось я не можу сказати, що наші правоохоронці хоча б намагалися їм протидіяти. Про міську владу Миколаєва аналогічно – нуль реакції на напади. Хоча у неї були всі можливості щось зробити.

Вася: Знову питання з перчинкою, можна я? (сміється). З точки зору активіста скажу, що опонентам завжди щось буде «не так». Навіть якщо не проводити Прайди, «тихесенько сидіти вдома» і не вилазити – все одно знайдуть до чого зачепитися. Бо ми то «дихаємо надто голосно», то «сопемо надто тихо». Так що, нехай буде «гомодиктатура». Зараз ми маємо іншу ситуацію. На людину скоюють напад за те, що він/вона гомосексуальної орієнтації, а поліція це фіксує як «хуліганство». Або інший випадок, коли ті чи інші групи вдаються до антисемітизму, або дискримінації ромів, і це також не розглядається як злочин за расовими ознаками. У нас немає законотворчих ініціатив, щоб захищати себе від злочинів. Жодних! #5488 може стати таким інструментом, але не одразу.

Толя: Згоден з Васею по всім пунктам. Але додам, що цей законопроєкт в основі своїй направлений не на захист ЛГБТ+ спільноти, а взагалі на безліч груп, щодо яких найчастіше вчиняють злочини. Просто так історично склалося, що ЛГБТ+ спільнота є найбільш активною, і саме зараз ми найбільш активно відстоюємо цей законопроєкт. Праворадикали бачать у цьому «гомодиктатуру», але насправді вони лукавлять, бо також розуміють, що ЛГБТ+ у ньому – лише одна з десятка груп. І далеко не найбільша. А ще кажуть, що «хто боїться, у того в очах двоїться». Противники законопроєкту думають, що після його прийняття почнеться масова «пропаганда».

Вася: …вони бояться, що тепер все почне працювати у «протилежну» сторону. Реклама презервативів, де є лише одностатеві пари…

Толя: … так! Зашорені люди, які не здатні сприймати прогресивні законодавчі ініціативи, вбачаючи у будь якому захисті прав та свобод вразливих груп – гомодиктатуру та пропаганду. Хоча, скажу це знову, цей законопроєкт захищає не тільки ЛГБТ+.

Вася: Так. За прикладом далеко ходити не буду. До Толіка у мене був хлопець, з яким трапився нещасний випадок на роботі. Він потрапив у реанімацію. Так, я зміг потрапити до нього. Але лише після хабаря головному лікарю. Ніяк інакше я це зробити не міг. І ось зараз ми з Толіком п’ять років у стосунках. По факту, для держави ми один одному – ніхто. Це трохи «муляє». Хочеться заявити на увесь світ, що ось, він – мій, а я – його.

Це дуже мило (посміхається). Анатолій?

Толя: Я був би радий узаконити наші стосунки, навіть у такому вигляді. Їх недоступність дійсно сильно обмежує нас у правах.

А як ви вважаєте, чи потрібні такі партнерства гетеросексуальним парам?

Вася: Я завжди говорю, що хорошу справу «браком» (шлюбом – ред.) не назвуть… (сміється). З моєї точки зору, партнерства мають безліч юридичних інструментів, які захищають обох партнерів, на відміну від шлюбу. Як приклад, більшість зараз не хоче «розписуватися», і живуть так званим «цивільним шлюбом». П’ять років разом на одній житловій площі – і ви отримуєте якісь права щодо один одного. Гей-пари не мають навіть такої можливості. Партнерства були б однаково корисні як гомо, так і гетеросексуальним парам.

Толя: Я вважаю, що так. #РЦП надають безліч переваг для партнерів, але відсутність серед них можливості спільного усиновлення була б дивним недоліком. Коли ти обираєш партнера, і тим більш – реєструєш ваші стосунки офіційно, то ти повинен мати право всиновлювати разом з цим партнером дітей.

Вася: Навіть якщо говорити про гетеросексуальні пари, не варто забувати про те, що не всі з них можуть мати дітей. Так, я зараз про безпліддя. Для тих пар, хто не хоче укладати шлюб, але хоче мати дітей – партнерства могли б бути гарною «лазівкою».

Толя: До того ж, абсолютно законною лазівкою.

Вася: А тут можна пояснити улюбленою фразою наших батьків: «А годинничок то цокає!». Немає різниці, яка сексуальна орієнтація у людини. На неї постійно тисне наше суспільство, такий вже у нас менталітет. Родичі, усі як один, питають: «а коли діточок заведеш?», «а коли дівчину/хлопця батькам покажеш?». «Тобі вже 25, а у тебе все ще немає діточок!». У такі моменти хочеться буцнути по голові тим, хто це говорить. От є у мене однокласниця. Народила у 16 років. І-і-і-і-і? Батько, звісно ж, її кинув разом з дитиною. Тиск суспільства провокує укладання шлюбів між партнерами, які ще морально не готові до цього. Тому й відсоток розлучень такий шалений.

Толя: Те, що сказав Вася, основне, але це не все. Може бути й безліч інших нюансів. Як приклад, рівень достатку громадян. Він є далеко не найвищим у світі, і це також відіграє значну роль…

… на твою думку, є кореляція між розлученнями та рівнем життя в країні?

Толя: Я вважаю, що так. Частенько чую від чоловіків старшого віку розповіді про їх стосунки с жінками. Типу, до шлюбу молодята «душа в душу», все прекрасно й райдужно. А після жінка «пилить», чоловік увесь час злий та невдоволений, грошей не вистачає, а це ще більше все ускладнює. І чомусь саме питання грошей і фігурує майже в кожній історії. Завжди хтось з партнерів «очікував» більшого, а отримав не те. Плюс, варто враховувати, що забезпечувати себе легше, аніж себе і партнера. Навіть якщо ви обидва працюєте, витрати все одно збільшуються. Значно.

Вася: Додам, що партнерства можуть бути своєрідним «тестовим періодом» для гетеросексуальних пар. Можливістю зрозуміти, чи потрібен їм взагалі шлюб, який, все ж, надає трохи більше прав.

… на вашу думку, чи є обернена кореляція: чим більше сімей узаконюють власні стосунки, тим міцніша економіка країни? З точки зору держави, сім’я – надійний «клієнт». Наприклад, іпотечні кредити надаються частіше всього саме сім’ям, а не одинакам.

Вася: Важке питання. З соціальної точки зору, коли у сім’ї з’являється дитина, один з партнерів, а саме жінка – «випадає» з життя у декретну відпустку. Більшість з них потім вже не повертаються до роботи, і держава, по суті, втрачає робочу одиницю, яка приносила прибуток у вигляді податків. У цьому є проблема нав’язаних стереотипних норм, де жінка повинна сидіти вдома, нянчити дитину, «бути берегинею…», ну ти зрозумів.

Толя: Згоден з Лисом. Я також згоден з тим, що сім’я для країни – більш надійна «одиниця».

Вася: Додам, про партнерства. Велика кількість людей зараз виїжджає з країни на заробітки. Я не пам’ятаю точне число, але це близько десяти мільйонів українців. І на мою думку, частково трудову міграцію можна було б спинити завдяки впровадженню партнерств. Бо так склалося, що більшість з тих, хто поїхав до інших країн на заробітки – намагаються залишитися там жити. Будьмо прагматичними, з «якорем» у вигляді партнера виїхати кудись значно складніше.

Вася: Я не люблю розмовляти на цю тему.

Толя: А я – так. Я взагалі атеїст. Сповідую принципи логіки, а релігія вбачається мені тим, що скоріше поневолює людину. Більшість християн, домінуючої релігії у нашій країні, з радістю побачили б нас на шибениці, аніж щасливими людьми, що йдуть під руку з коханим по вулиці. І для того, щоб стати жертвою такого відношення, представнику ЛГБТ+ не потрібно робити нічого екстраординарного. Достатньо просто існувати, щоб середньостатистичний християнин вже вас ненавидів за те, хто ми є.

А чи прагнеш ти визнання одностатевих стосунків з боку Церкви?

Толя: Цікаве питання. Я не дуже цікавлюся історією Церкви, мені достатньо Всесвітньої історії і тих жахіть, які сталися через Церкву за період існування людства. Тим не менш, якщо у мене буде можливість не тільки вступити з коханим у #РЦП, але й укласти шлюб – я не відмовлюсь. Але не у православній церкві, а у католицькому соборі. Голова Католицької Церкви – Папа Франциск у жовтні минулого року сказав слова підтримки одностатевим партнерствам. Православна Церква ж продовжує сіяти ворожнечу.

Толя: На мою думку ні. Наша спільнота дуже різна. У кожного з нас різні проблеми, кожен «тягне ковдру» на себе. Для такої різної спільноти, з такою різною кількістю внутрішніх проблем, немає єдиного рецепту, який вилікує разом всі основні проблеми.

Вася: Також вважаю, що це не вирішить основні проблеми. Однак, це дасть можливість ПОЧАТИ вирішувати проблеми ЛГБТ+ спільноти. Це може бути шансом згуртуватися навколо спільної мети, і більше того – відкрити нові можливості. Бо тільки уявіть, як би змінилося наше життя у звичних для нас речах, якби одностатеві партнерства були б доступні, наприклад, вже протягом кількох років? Просто пофантазуйте, і ви зрозумієте, скільки нового могло б з’явитися у нашому житті.

Толя: А чи є ще питання?

Вася: Однозначно, так!